"До сліз мені обідно читати Кота-Бегемота.
Обідно за мою сім"ю, за моїх подруг, і за просто знайомих і випадкових знайомих, але чомусь здебільшого хороших або просто непоганих людей.
І хіба почитавши весь той бруд, поданий так складно (в смислі - доладно), мені хочеться бути жінкою? Не хочеться. Хочеться не бути взагалі.
Я почуваюся брудною і непотрібною. Це відчуття загострюється, коли я чую, що "він же пише правду", і що його розуміють. Я розумію деякі основні думки, іноді погоджуюся, іноді ні, тільки від цього мені не перестає бути бридко бути тим, ким я є. Є за що бути вдячною автору і його активним прибічникам.
Коли я його читаю, я думаю, що краще б я ніколи не народжувалася. В мені немає нічого того, що можна поважати не те, що в людині, а в якійсь-то-там жінці. Тебе, ймовірно, таке не зачепить.
Я думаю, якби в мене був вибір, щоб когось ніколи не було в світі взагалі, то між ним і між мною я б вибрала себе. Тому що якщо його не було б, то не було б його писанини. А якби мене не було, то я б ніколи в житті і не подумала, що я таке безполєзне і тупе створіння, і не стала б переживати через це.
І пам"ятай, коти стоять вище жінок."
(http://hropysh.livejournal.com/31213.html)
Journal information